Історія міста

Ранні часи

Припускають, що у давньоруські часи селище називалось «Мито» і могло бути митницею на межі Перемишльського та Звенигородського князівств. Згодом місцевість, імовірно, втратила колишнє значення, коли почали активно розвиватися сусідні міста Щирець і Львів. Від словосполучення «пусте мито» й виводять назву «Пустомити».

Збереглися дані, що 1417 року село Митко було продане щирецьким війтом Іваном Нишолеком за 300 гривен празьких грошів Станіславові Коритку. Акт продажу підтердив король Владислав Ягайло. Пустомити згадують 1441 року у Львівській судовій книзі. Протягом 1448—1454 фігурувало у коронній метриці як «Мито» або «Пустомити», власником був Станіслав Коритко. В той час селище межувало з Бортним Островом, долиною Роздолє або Великі Лози.

Певний час тримав Пустомити Ян Дзедушицький, який у 1528 році продав їх гетьманові Янові Тарновському. Пізніше син Яна, Микола Дзедушицький відкупив село і володів ним у 1541 році.

В акті люстрації королівських маєтків 1570 року зазначено, що села Пустомити і Малечковичі Вацлава Дзедушицького розмежовує з маєтком Милошовичі панів Кунатів річка Щирка.

У 1617 році власником Пустомит був Рафал Дзедушицький. В 1626 році село спустошили татари. Напередодні національно-визвольної війни 1648—1654 селом володів Олександр Дзедушицький. На щастя, війна обійшла ці місцевості. Михайло Грушевський у своїй праці писав про ті часи: «Пустомити, Малечковичі, Милошовичі зплатили в 1649 та 1650 році повний податок. Це неначе щаслиі оази серед спалених і безлюдних околиць.» За привілеєм Яна Казимира в 1665 році село отримав Венявський як нагороду за військові заслуги.

Зафіксовано, що 1721 року король Август II Фрідріх призначав комісарів для розмежовування сіл Пустомити та Малечковичі. 1729 року проводили розмежування Пустомит від Семенівки, Поршни та Нагорян.

Австро-Угорщина

У 1772 році після першого поділу Польщі Пустомити, як і вся Галичина, відійшли до Австро-Угорщини.

У 1787 році Пустомити та Волиця належали панові Якубові Домінському і проживали тут 82 родини. Документи 1787 року свідчать, що селяни Пустомитів і Волиці, яка тоді була хутором, а зараз — центральна частина міста, мали в своєму користуванні 583,4 га землі.

На тогочасних документах є відтиски овальної форми міської печатки з написом латинською мовою «Печатка домінії Пустомити». Всередині печатки зображено щит, в якому в овалі зображено півмісяць ріжками догори. На кінцях ріжків зірочки, а над півмісяцем зображена стріла, спрямована вгору. Припускають, що це могла бути печатка родини Венявських.

У 1820 році власником села був Ян Любич Хоєцький. Тоді в Пустомитах налічувалось близько 80 господарств. Згідно з церконими даними 1821 року в Пустомитах та Лісневичах мешкали 774 русини. Парохом був отець Михайло Левицький, а власником маєтків — Антоніна Кульчицька.

У 1844 році в селі було 115 будинків, у яких було 148 кімнат і 54 комори, тобто більшість будинків мали лише одну кімнату.

У 1847 році Львівщиною ширився голод, селяни ніяк не могли дочекатися збирання першого врожаю. Навесні в Австро-Угорщині було скасовано панщину. У 1849 році панські ліси було окопано ровом, а селянам заборонено ними користуватися. Одночасно селянам заборонили пасти худобу на пасовиську «Стависько» (Лісневичі), а також на панських луках і орних землях. Селяни почали добиватися сервітутних прав через суд. Близько 30 років судилися селяни з поміщиком, але так і не добилися своїх прав.

Протягом 1850-х років громада використовувала печатку з написом німецькою мовою «Gemeinde Poztumyty». Всередині печатки був зображений стоячий сніп, а поруч — селянин у капелюсі та з ціпом у руці.

У 1856 році в Пустомитах було 165 житлових будинків (у т. ч. 1 двоповерховий), у яких нараховувалося 218 кімнат та 37 комор.

У 1866 році у селі засновано парохіальну початкову школу, а у 1867 році вона стала «Тривіальною». «Тривіальна» школа вважалася вже державною, проте рівень навчання в ній був невисоким.

Станом на 1880 рік у селі було 167 хат і 973 мешканці: 475 католиків, 472 греко-католики, 7 юдеїв та 19 осіб інших конфесій (можливо, німці-протестанти). В 1885 році в Пустомитах та Лісневичах разом було 1250 українських парафіян, 1886 року отець Іван Нрольський мав 406 вірних у Пустомитах і 632 вірних у Лісневичах.

З давніх часів у Пустомитах було джерело мінеральної сірчистої води, яка за властивостями була подібна до Великолюбінської. Ще німецький мандрівник Гакет у 1791—1795 роках писав, що місцева вода за своїм складом не відрізняється від любінської. Наприкінці 1879 року джерелом мінеральної води зацікавився новий власник Пустомит Лонгін Дунка. З ініціативи Дунки доктор Вонсович зробив хімічний аналіз води, на основі якого 1880 року було отримано дозвіл на відкриття купального закладу. Джерело було обмуроване каменем, а воду трубами відводили до купалень, двома машинами нагрівали і подавали до ван. Недалеко в парку було збудовано 2-поверховий будинок з 26 кімнат. При ньому був ресторан. За 150 кроків звідти був дім власника. Купальний сезон мав початися 15 травня 1882 року, а газети повідомляли, що тут є сірчані та залізно-боровінові води. Пустомити були курортом у 1880—1914 роках.

Наявність у Пустомитах та його околицях запасів вапняку призвела до заснування вапняних заводів. В 1887 році в селі збудовано дві великі печі для випалювання вапна. Розвитку виробництва вапна сприяла і побудова залізниці Львів—Стрий, що пройшла через Пустомити. Станція спочатку була лише у с. Глинній, а у 1881 році збудовано і в Пустомитах.

XX—XXI сторіччя

У 1906 році в селі виникло кредитне товариство «Народний дім», яке 1912 року мало 149 членів. Там можна було позичити гроші під менший відсоток, ніж у корчмаря. В 1911 році було засновано гурток товариства «Сільський господар», який через рік мав уже 11 членів.

12 березня 1910 року під час сильного вітру спалахнула пожежа, яка протягом півтори години знищила 62 господарства і близько 200 будівель. Панський двір та купелі вціліли. Відомий згодом отець Володимир Стернюк через газету «Діло» звернувся до галичан з проханням про допомогу, позаяк біля 300 осіб залишилися без даху над головою. Негаразди спіткали Пустомити й навесні 1911 року, коли там спалахнула епідемія плямистого тифу.

На той час у селі було 2 жидівські крамниці та 2 корчми. Проти пияцтва боролося товариство «Сокіл» і церковне Братство тверезості.

У 1911—1912 роках польський земський банк у Ланьцуті став продавати полякам землі у Пустомитах. Таким чином у селі збільшилася польська громада. Згодом землю змогли купляти також українці, але при цьому мусіли змінювати обряд на римо-католицький. Землі, які скуповувалися польськими селянами, що прибули сюди із заходу, дали початок частині села, що була названа Парцеляцією.

Згідно з даними «Просвіти» в 1912 році в Пустомитах мешкало 990 осіб (590 греко-католиків, 386 римо-католиків, 14 жидів), було 209 хат. На присілку Волиця, який поступово злився з Пустомитами, мешкали 263 особи.

Хоча українці становили більшість, вони мали 400 моргів землі (морг = 0,56 гектара), тоді як поляки — 600, а панський двір — 667 моргів. Мали близько 1000 курей, 250 корів, 150 свиней, 100 коней, а 50 господарств були взагалі без худоби. Сіяли переважно овес, а садили «бульбу» (так місцеві жителі називають картоплю). Серед ремісників села було 3 ковалі, 5 шевців, 5 кравців та кілька кравчинь і 2 столярі. Також робітники працювали на місцевій вапнярці. Деякі виїжджали до Німеччини чи США.

Під час виборів 1913—1914 років загострилися протистояння між польським та українськими виборцями і кандидатами, на результати виборів було подано численні скарги та протести.

Бої під час Першої світової війни вперше безпосередньо зачепили місцевість 10-11 вересня 1914 року, коли в Лісневичах поністю згоріло 50 хат, а в Пустомитах росіяни спалили 5 хат. Під час відступу російської армії село знову потерпіло 21 червня 1915 року, коли тут були бої. З боку Милошович спалено 7 хат. Також згоріли панський двір, купальні і будинки при залізниці.

Після війни міжнаціональні стосунки стали ще напруженішими, ніж до того. Отець Володимир Стернюк у 1923 році так описав це: «Пустомити на дві третини польське село і є осідком …польської боївки. Польські боївки понищили будинки, в яких містилися раніше наші товариства. Розкинули пам’ятник Тарасові Шевченкові. Побоями, висаджуванням вікон, киданням гранат до хат…, і ставленням через суд пригнобили наших людей, але не придавили»

У звіті за 1937 рік зазначено, що в Пустомитах було 385 хат (102 українські, 281 польська та 2 жидівські).

У 1931 році в Пустомитах працювали трикласна і однокласна школи та двокласна в Глинні. У школах навчання проводилося лише польською мовою.

21 вересня 1939 року Пустомити були окуповані радянськими військами. У 1940 році було створено Сокільницький район, центр якого був у Пустомитах.

Скоро після початку війни Німеччини з Радянським Союзом, Пустомити були окуповані німецькими фашистами. Недалеко від глинських заводів окупанти створили концентраційний табір. Голод і холод, важка праця — такою була доля тих, хто опинився за його колючими дротами. В середині квітня 1943 року в табір фашисти привели із Дрогобича 230 євреїв, і в кінці липня того ж року понад 200 з низ розстріляли.

Пустомити згадують у Кресовій книзі справедливих на сторінці 168.

28 липня 1944 року Пустомити було звільнено від німецької окупації, селище зайняли радянські війська.

У 1944-1945 роках село було електрифіковане і газифіковане. Завершено будову всіх глинно-наварійських вапняно-цегельних заводів.

Пустомити почали активно рости та розвиватися після створення Пустомитівського району в 1959 році — до нового райцентру переселялося багато родин з усього району. У 1988 році селище міського типу Пустомити отримало статус міста.

У роки незалежної України місто продовжує розвиватися. Так, у 1995 році побудовано середню школу № 2 на 630 учнівських місць, збудовано ряд індивідуальних житлових будинків, магазинів, закладів громадського харчування. Жителів міста та району обслуговує центральна районна лікарня, поліклініка.